Автор Тема: Семен Гамалія  (Прочитано 3563 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Ioabert

  • Старійшина
  • *****
  • Повідомлень: 2 213
  • Reputation Power: 0
  • Ioabert has no influence.
  • Surge et age!
Семен Гамалія
« : Квітень 04, 2011, 03:38:28 pm »
Історію вітчизняної, та й загалом європейської культури другої половини XVIII — першої чверті XIX століть неможливо уявити без потужного, хоча й малопомітного, на перший погляд, впливу на неї масонства. З лож "вільних мулярів" походили численні просвітницькі імпульси, проекти й починання, що найістотнішим чином впливали па умонастрої світського і всього освіченого суспільства Російської імперії за часів Катерини II, Павла І та Олександра І. Серед найпомітніших постатей масонського просвітницького руху тієї доби особливе місце належить українському містикові, що мав величезнии вплив на багатьох російських просвітителів, — Семенові Гамалії.

Семен Іванович Гамалія був сином священика, хоча його рід походить під черкаського козака Михайла Гамалії, героя Визвольної війни, очоленої Б.Хмельницьким, що дослужився згодом до посади черкаського полковника. Семен народився у 1743 році в Китайгороді — маленькому, всу­переч гучній назві, містечку на Полтавщині. У 1755-му він, отримавши початкову освіту під керівництвом батька, вступив до знаменитої Києво- Могилянської академії, де провчився близько десяти років і освоїв її повний курс включно з вищими філософськими та богословськими класами. Його батьки мали певний достаток, отож юнак міг мешкати не в гуртожитку (бурсі) на березі Дніпра, як те робили його малозабезпечені однокашники не київського походження, а на квартирі, яку наймав у одному з будиночків на Подолі. Тут, серед базарної колотнечі та стародавніх храмів, серед ремісників і ченців, професорів та крамарів починався його життєвий шлях. Тут він незмінно зустрічався з містично настроєними мандрівниками і прочанами, слухав розповіді про таємниче та неймовірне, але можливе, коли людина має віру й веде праведне життя. Система освіти за років юності С.Гамалії в Києво-Могилянській академії залишалася по суті такою ж самою, як і за днів навчання там Г.Сковороди. Однак деякі зміни відбулися у викладанні філософії. Від старого, утвердженого ще за П.Могили та І.Гізеля неосхоластичного арістотелізму, впровадженого за зразком програм католицьких колегіумів першої полонини XVII століття, на той час уже відійшли. За основу філософської освіти в Києві було прийнято систему Лейбніца—Вольфа у викладі Бавмейстера, що панував в університетах протестантських міст Німеччини. Це прилучало студентів до духовних шукань Європи, готувало до подальшого сприйняття новітніх ідейних віянь із Заходу.

Із офіційних документів Академії відомо, що в 1765 році С.Гамалія вже значився вибулим до Петербурга. Про свою аlma matег він зберіг теплі спогади навсе життя, і вже працюючи після переїзду в північну столицю викладачем у Морському кадетському корпусі, відправляв до бібліотеки Києво-Могилянської академії нові книги (одна з них, до речі, мала масонський характер). При цьому в супровідних листах С.Гамалії називав студентів Академії "милостивими государями, люб'язними во Христі братами, жителями великих київської бурси поселень".

Пробувши кілька років викладачем у кадетському корпусі, а потім послуживши і Сенаті, С.Гамалія до середини 70-х років опиніється на , службі при генерал-фельдмаршалі графі Захарі Григоровичі Чернишові, І президенті Військової колегії, призначеному в 1775 році намісником приєднаних до Рссії внаслідок першого поділу Польщі (1772) областей Північної та Східної Білорусії, на територіях яких були створені Полоцька та Могилівська губернії. Ставши начальником канцелярії графа, він прекрасно зарекомгндував себе на цій посаді. З переведенням З.Чернишова на посаду москоеського генерал-губернатора в 1782 році С.Гамали стає при  ньому керуючім канцелярією Московського намісництва.

Переїхавши до Москви, він відразу ж включається в робот просвітницько-масонських гуртків, які почали виникати в "першопрестольній".  Зокрема, він близько сходиться з Миколою Івановичем Новиковим — видатним російським просвітителем, письменником, журналістом і видавцем, який випускав у різні роки журнали "Трутень", "Живописец", "Кошелек". Новиков боровся за просвітництво, виступав проти кріпосного права, займаїся організацією друкарень, бібліотек, шкіл і книгарень у Москві та інших містах Росії, і в 1770-х роках примкнув до масонів. У ці роки С.Гамалія віддається поетичній творчості, складаючи вірші релігійно-містичного плану. Здобута в Києві освіта дозволяла йому перекладати численні твори (переважно окультного-містичного характеру) з лаганської, німецької, французької та польської мов. Зокрема, йому належить перший російський переклад усіх (!) творів видатного німецького містика й мислителя початку XVII століття Я.Беме, ідеї якого згодом справили надзвичайно велике враження на М.Бердяєва. Просвітительські ідеали настільки захоплюють колишнього київського студента, що після смерті З.Чернишова в 1784 році він залишає дуже вдало розпочату державну службу, яка обіцяла широкі перспективи, й цілком віддається громадсько-масонській діяльності.

Сам С.Гамалія вступив до масонського ордену, найімовірніше, ще за і років свого життя в Петербурзі. Вірність масонським ідеалам поєднайні з глибокок релігійністю, добротою та безкорисливістю диктувала його вчинки і в цей період, і в усі наступні роки. Цими якостями пояснюється дане йому друзями прізвисько Божого чоловіка. Безкорисливість Семена Івановича доходила до того, що він відмовився від пожалуваних йому трьохсот душ за зразкову службу в Білорусії, сказавши при цьому, що не знає, як дати раду своїй власній душі, а тому не може прийняти під свою опіку не й три сотні чужих. Від пропозицій прийняти у свою власність кріпаків він відмовлявся надалі. Наслідуючи євангельським ідеалам, С.Гамалія взагалі не приймав подарунків і жив надзвичайно скромно, роздаючи нерозтрачені рештки одержаної на службі платні бідним або ж пускаючи ці кошти на пот­реби просвітгицтва. Він говорив, що кожна переможена погана звичка — це "крок до світла". Коли ж Гамаліїн слуга, обікравши свого пана, втік, а потім був зловлений, Семен Іванович виклопотав йому рятунок від передбаченого законом покарання.

У 1784 році С.Гамалія, найтіснішим чином співпрацюючи з М.Новиковим, а також із іншими московськими просвітителями-масонами, виступає як один із співзасновників у "першопрестольній" топографічної компанії, вступивши в неї без грошового внеску — винятково завдяки своєму мораль­ному авторитетові та безмежній відданості справі народної освіти. Якщо М.Новиков займався насамперед практичним боком справи, то С.Гамалія виступав в ролі його духовного вчителя й ідейного натхненника. Він входив до вищої ієрархії масонського братства Москви, його Головного капітулу, де засідав разом із бароном Шредером, О.Кутузовим, М.Новиковим, І. Лопухіним, І. Тургенєвим, князями М. та Ю.Трубецькими. При цьому він виступав у ролі своєрідного куратора масонських лож в інших містах Російської імперії чи, принаймні, в деяких із них. Так, М.Новиков в одному з листів констатував свою необізнаність у справах Могилівської та Казанської лож, указуючи, що відомості про них повинен мати С.Гамалія. Можна припускати, що через нього здійснювалися й контакти між масонськими ложами Москви та українських міст, зокрема рідного йому Києва, де до кінця XVIII століття такого роду таємні групи вже, поза сумнівом, існували.

Крім участі в роботі Головного капітулу та в керуванні провінційними ложами, С.Гамалія управляв однією з московських лож — "Ложею Девкаліона". Вона відкрилася 21 жовтня 1782 року; загалом же про її діяльність відомо мало (що цілком природно з огляду на сувору конспіративність ма­сонських структур). Але знаменно, що у промові, виголошеній на перших зборах цієї ложі, наш герой акцентував саме на питаннях морального самовдосконалення учасників братства "вільних мулярів": "Розкіш, гординя, користь, лінощі суть тирани, що тримають у путах бідну людину, яка самовільно віддається в їхню владу. Простір їхній широчезний, увесь світ поневолений ними. І тільки мале число мудрих ними не поневолене". Далі Семен Іванович обґрунтовував необхідність думати про майбутнє життя, у світлі якого варто будувати й оцінювати своє земне існування.

Після розгрому Новиковського гуртка в 1792 році слідство не зацікавилося С.Гамалією: цьому посприяли і його бідність, і скромний спосіб життя, й незмінна глибока законспірованість усієї його роботи. Він осів у селі Тихвинському, яке належало М.Новикову, де і провів безвиїзно самітником майже три десятки років.

Скромність і незмінне прагнення бути непомітним (на кшталт типових для староукраїнської культури "сіреньких" містиків-"старчиків", що нерідко справляли величезний вплив на оточення як загальновизнані релігійно-моральні авторитети), приховують від дослідників основний обсяг його діяльності, що була, за відгуками сучасників, напруженою і плідною. Про небажання Семена Івановича бути в людей на очах свідчить і той факт, що він навіть не давав написати із себе портрет...

Перебуваючи у своєму добровільному самітництві, ведучи суворий аскетичний спосіб життя й зовні мало чим відрізняючись від селян, що його оточували, С.Гамалія продовжував перекладацьку діяльність і так само, як близький йому за способом життя й духовними засадами Г.Сковорода, викладав свої ґрунтовані на багатющому внутрішньому досвіді роздуми в посланнях до друзів. У цих листах С.Гамалія, зокрема, розвивав ідею про те, що в людині водночас діють "три світи": "вогненний", який підштовхує її до дії, панування й самоствердження (те, що Ф.Ніцше називав "волею до влади"); "зовнішній", який змушує думати про майно, комфорт, користолюбство, нарешті, "світлий" світ — у дусі Христовому. Саме до нього, пройшовши між Сціллою "вогненного" та Харібдою "зовнішнього" світів, мудрець і закликав своїх співрозмовників і товаришів по листуванню.

Інші послання — присвячені користі молитви й суєтності мирських устремлінь, в них мовиться про свободу волі та божественне світло, про приборкання власної "скотинячої" натури та необхідні для того засоби. У цих текстах незмінно демонструються глибокий духовний досвід і колосальна начитаність у галузі релігійно-містичної та філософської літератури. Автор стоїть понад міжконфесійними розходженнями та упередженнями. Він ніби безпосередньо має бути перед Богом і, відчуваючи в собі Його світло, ділиться з іншими своїм потаємним знанням, яке одержав протягом довгого життя, признаючись, із яким трудом він переборював у собі пороки — схильність до "блудодійства", бажання слави та ін. Сучасники відзначали його особливий дар переконувати людей, що зневірилися в релігійних ідеях, поставили під сумнів реальність Бога, душі та її безсмертя. При цьому він з'являвся у снах своїм друзям та учням, утішаючи й наставляючи їх у важкі години.

С.Гамалія помер 10 травня 1822 року на 79-му році життя. До десятої річниці смерті його листи були видані у двох, а через кілька років перевидані у трьох томах. Відтоді його думки стали відомі широкому колу читачів.

С.Гамалія був одним із найсильніших, але прихованих від непосвяченого ока силових центрів духовного впливу в масштабах усієї Російської імперії. В очах масонів усіх рангів, особливо у роки їхнього найбільшого впливу на початку правління Олександра І, український містик був чи не найголовнішим ідейно-моральним авторитетом. Внесок в історію людей такого плану важко оцінити адекватно, проте їхня роль у розвитку суспільства та культури шляхетна й незаперечна.

http://100v.com.ua/uk/Semen-Gamaliya-person
"Гpyдa камней перестает быть просто камнем, когда кто-то смотрит на нее, держа в голове идею Собора"

Антуан Мари Жан-Батист Роже де Сент-Экзюпери

**********************************************************************
"В масонстве Вы узнаете то, что найдёте в нём сами..."   Освальд Вирт. 1937