Автор Тема: Наукове і художнє осмислення Біблії у творах Івана Франка  (Прочитано 5627 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Igor

  • Допитливий
  • **
  • Повідомлень: 32
  • Reputation Power: 0
  • Igor has no influence.
  • Igor
На святкуванні 25-річчя своєї творчої діяльності ювіляр Іван Франко сказав рядками вірша “Сідоглавому”:
Бо твій патріотизм –
Празнична одежина,
А мій – то труд важкий,
Гарячка неодержима.
Ця гарячка постійно терзала Франка. У шаленому римі життя він постійно змінювався.
Складні етапи еволюції світогляду і творчості:
І т.зв. передпочатковий – романтичний;
ІІ – соціалістичний (матеріалістичний);
ІІІ – перехідний позитивістський
і нарешті ІV (усвідомлення істини) – ідеалістичний або націоналістичний.
Як бачимо, – абсолютне заперечення самого себе. Це була трагедія Франка. Проте цей чоловік ніколи не боявся  визнавати свої помилки, щоби підійматися і ступати на дорогу правди.
Між молодим і зрілим Франком існує глибокий конфлікт, протистояння. Проте він залишився навдивовижу цілісним генієм: тріщини у цьому велетенському дзвоні не були аж такими наскрізними, щоб голос його зробився сипким і дразливим.
Кожна епоха трактує Франка інакше, акцентує на тому, що їй більш вигідне. І зараз ми можемо вдатися до іншої крайності, представляючи поета ледь як не найсмиреннішого християнина. Надто поплутаними були перехресні стежки його долі. В дитячому віці він отримав належне релігійне виховання, і коли зрілим навіть проповідував безвірство – все ж у душі жевріла завжди та ще хлоп’яча Божа іскра –аж о останнього подиху.
Це приносило йому правдиві муки совісті. Дослідники зазначають, що саме задля тих викидів – хоч глухих, але проникливих – він так часто піднімає у своїх творах релігійні теми, щоб “заглушити”, як він сам висловлювався, якийсь неспокій і боротьбу. Цей неспокій терзав його до останньої хвилини земного життя.
Відомий епізод з біографії Франка, коли навіть в особистому житті йому не пощастило через марксистський світогляд у юності (отець Рошкевич заборонив дочці зустрічатися, а тим більше одружуватись з соціалістом). Так була назавжди втрачена перша (і, можливо, найглибша любов).
Релігійну основу творчості Франка слід проаналізувати окремо. Ця тема є складною хоча б тому, що багато франкознавців протягом десятиліть активно нав’язували думку про те, що в світогляді Франка є закоріненими засади дарвінізму та соціалістичні ідеї.
С.Лишкевич, критик літератури зауважує: “Не раз ставилося питання про це трагічне розламання в душі Франка: хотілося з’ясувати, що це означає, чи біблійні сюжети манили Франка до себе лиш своєю поетичністю, чи це був тут глибший релігійний інстинкт, тільки придавлений жахливим тягарем наукових теорій ХІХ ст.? І доводиться сказати, що правильною є друга розв’язка: Франко направду був психічною організацією релігійною, й одною з найбільших трагедій його життя був розріз між цим інстинктом благородної людини, а також інстинктом накинених брехливих оков, які стали його світоглядом”.
Напевно, на позицію Лишкевича варто стати. Навіть Франкові сучасники красномовно підтверджують його природність богосповідання. Франків “атеїзм”(т.зв.) – це тільки певні роздоріжжя у його світогляді, після яких він все одно виходить на свою християнську дорогу.
Але і в т.зв. “атеїстичний” період світогляду (у 18 років), скажімо 1874р., Франко у поезії “Моя пісня” стоїть на протилежному до атеїзму березі:
Та вдяка й слава Тобі, Боже,
Бо мудра воленька Твоя.
Нещастя жодне не спроможне,
Щоб нарікав на Тебе я.
А рівно через рік – знову одкровення (у 19 років):
Хреста нас знаменням хрестили,
Гостем під знаменням хреста,
З хреста пливуть всі наші сили
І віра наша пресвята.
Напевне, неварто вести полеміки, чи Франко був атеїстом, чи віруючим. Йдеться про його релігійну тематику в поезії, релігійні мотиви. Вони самі за себе промовляють.
Ось ще приклад – уривок із вірша, написаного за 5 літ до поетової смерті:
Коли побачиш праведного в муках,
В терпінню, болях і в тяжкій неволі,
Як він терпеливо і без нарікання
Несе тягар свій, не кляне нікого,
То знай, що певність ту нерукотворну
Сам Бог вложив йому за теє в душу,
Щоб він своїм терпінням і змаганням
Зміцняв життя найглибшії основи.
Отож, цитування Франкових творів засвідчує поетову позицію. Нагадаємо, що під кінець життєвого шляху він терпів страшні фізичні муки – мав паралізовані руки. І все ж терпіння свої віддає Богові.
Франкознавці доводять, що зараз можна видати 3 книги Франка як:
1)   комуніста;
2)   інтернаціоналіста;
3)   націоналіста.
Його постать може уособлювати шлях до істини. Два його сини пішли воювати в армію Січових Стрільців. Петро загнув як український буржуазний націоналіст. А відомо, що слід говорити “не про те, що зробити твої батьки, а те, що ти зробив і як ти виховав своїх дітей”.
У поетичному доробку Франка є твори, в яких відлунюють євангельські мотиви, трапляються імена біблійних персонажів, переповідають притчі.
У збірці “З вершин і низин” (1893) є вірш “Христос і хрест”, який дає змогу з’ясувати питання про стосунки поета з христовою вірою
На живім природи лоні,
Змитий з крові, ран і сльоз,
Серед запаху і цвітів
Сумирно спочив Христос.
(Традиційне дерев΄яне розп΄яття від часу підгнило, цвяхи заржавіли і фігура Христа впала в траву).
Звичайному перехожому це видалося недобрим знаком, і він, хоч не мав цвяхів, перевеслом прив΄язував розп΄яття до хреста. З чого поет зробив висновок:
Такі побожні пересуди,
Бачучи за наших днів,
Як з старого дерева смерти,
Із почитання богів,

З диму жертв, з тьми церемоній,
Із обмани, крові й сльоз,
Словом – як з хреста старого
Сходить між людей Христос.

І як, ставши чоловіком,
Ближчий, вищий нам стає
І святим приміром своїм
Нас до вольності веде.
Ісус у вірші постає не творцем догм і церемоній (а саме такі думки поширені у цей час), а волелюбною людиною, здатною повести за собою інших.
Цікаво висвітлив тему І вбивці на землі Франко у поемі “Смерть Каїна” (1889), де несподівано зазвучав мотив утраченого раю.
Ми всі пам’ятаємо історію про вбивство Авеля. У поемі Франка Каїн з божою печаттю на чолі робить все ж головне відкриття: смерть не страшна, бо джерело життя – в людському серці. Це джерело благодаті, Богом дарованої всеперемагаючої любові:
... Погляньте в власне серце, а воно вам
Розкаже більше, ніж всі звірі можуть!
Чуття, любов! Так ми ж їх маєм в собі!

Значить, і джерело
Життя ми маєм в собі і не треба
Нам в рай тиснутись, щоб його дістати!
О Боже мій! Невже ж се може бути!
Невже ж Ти тільки жартував, як батько
З дітьми жартує, в той час, як із раю
Нас виганяв, а Сам у серце нам
Вложив той рай і дав нам на дорогу?
Історією Каїна Франко показав, як нелегко людству вибиватися з темряви і духовної безпросвітності, як тяжко тим провидцям, яким пощастило пізнати істину, донести її до широкого загалу, як нелегко спрямувати народ на дорогу порятунку і щастя.
До цієї теми Франко звертався не раз ту своїй творчості. Однак найґрунтовніше постає вона в його філософській поемі “Мойсей” (1905р.)
У передмові до першого видання поеми автор писав: “Мій твір є окремою ідейно-художньою версією біблійної історії Мойсея, якому Бог явився в палаючому кущі й доручив вивести вибраний народ в Ханаані”.
У поемі Мойсей постає перед читачами у той час, коли втомлені виснажливою мандрівкою люди починають ремствувати на труднощі путі;
-   поступово зростає недовіра до самого плану подорожі;
-   багато хто жалкує за життям в Єгипті;
-   зрештою, настроєні Авіроном і Датаном, ізраїльтяни бунтують і виявляють Мойсеєві недовіру, не бажаючи більше мати його за вождя.
І все ж Мойсей, демонструючи високий приклад мужності самозречення, звертається до народу Ізраїлевого зі словами застереження, передвіщає жорстоку кару Єжови багатьом наступним поколінням аж доти, поки люди навчаться чинити Божу волю:
Горе вам, що зробив Вас Господь
Всього людства багаттям!
Бо найвищий сей дар буде ще
Вам найтяжчим прокляттям!

Горе вам, що століття цілі
Житимете в тій школі,
Поки навчитесь плавно читать
Книгу Божої волі!
Мойсей у Франковій поемі щиро любить свій народ, та залишає його і йде в пустелю, де до нього підступає темний демон – Азазель. Він прагне підвести пророка до думки, що голос, який вивів ізраїльтян з Єгипту
... був не з жадних горючих купин,
а твій внутрішній, власний.
Що своє власне бажання позбавити народ ганьби Мойсей прийняв за веління Бога. Мойсей у відчаї. Він іде на вершину гори, щоб просити у Господа відповіді. І тут знову до нього приступає Азезель і розкриває все майбуття Ізраїлю. Після піднесення Царства Ізраїльського воно розпадається і занепадає. І чується єхидний голос демона:
Се той рай, що жде плем΄я твоє
У обіцянім краю!
Мойсей вигукує: “Одурив нас Єгова!”
Ця реакція відображає страх людини перед смертю, відображає стан спустошення. Та ось над горою, до якої припав роздушений сумнівами і зневірою пророк, розпочалася грозова злива, землю омиває рясний дощ, а тоді, як у Книзі Йова, після бурі в теплім леготі вітру Мойсей чує мову Єжови:
Маловіре! Ще ти не почавсь
В материнській утробі,
А я кожний твій віддих злічив,
Кожний волос на тобі.

Вбогий край ваш, вузький і тісний,
І богатством  не блиска?
А забув, що тісна і вузька
І найбільша колиска!

Прийде час, з неї виведу вас
На підбої і труди,
Так, як мати дитину в свій час
Відлучає від груди.
Єгова тлумачить Мойсеєві, що йому не потрібні люди, що стають рабами багатства, вони ж бо втрачають найдорожчі скарби – Духа.
Показуючи в поемі і Єгову, і Азезеля, Франко прагне художньо відтворити людську роздвоєність, проблему одвічного вибору людини між духовним і тілесним, між небесним і земним, між божественним і диявольським.
Закінчивши поему, Франко 20 липня пише до неї вступ – знамените звернення до України.
Народе мій! Замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущин душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізніх палитиме,
Заснути я не можу.
Дослідники, зокрема Д.Донцов, зауважують, що, пишучи поему на давній і чужий сюжет, Франко страждав і мучився під тягарем проблем власної нації. Він наділив Мойсея власними думами, сумнівами та надіями. У “Мойсеї” вбачають проекцію особистої драми поета: Д.Донцов писав: “Душевна драма Франка – це була трагедія кількох поколінь, напоєних отрутою доктрин 19ст.” З одного боку, Франко прагнув пояснити всі історичні колізії і проблеми, оперуючи лише логікою фактів, аргументами розуму, не сходячи з позицій матеріалізму.
З другого боку, як і більшість митців 19ст., він бажав бачити у його динамічному розвитку, де духовні цінності перебувають на самій вершині дерева вічного життя. Він вірить у земне царство свого народу:
О, ні! Не самі сльози і зітхання тобі судились!
Вірю в силу Духа
І в день воскресний твойого повстання.
Описуючи на прикладі історії Ізраїлю модель стосунків спільноти і поводиря, поет прагнув осмислити і збагнути свої власні поривання та сумніви в пошуках істини.
Вустами Мойсея Франко промовляв до українського народу:
О Ізраїлю, не тям ти сього
Богохульного слова:
Я люблю тебе дужче, повніш,
Ніж сам Бог наш Єгова.
Це та ж відвертість у вислові синівських почуттів, як і Шевченкове:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену Святого Бога,
За неї душу погублю!
Ці два світочі нічого святішого за Україну не мали. Безсумнівно, в цьому плані вони не є прикладами для наслідування. Проте відзначимо, що вбачали вони для українців долю не менш величну і трудну ніж, місія обраного єврейського народу, - нести крізь віки духовні цінності для розбудови вічного царства Духа, істини і правди.
ZXZTuus ex animo

frankomason

  • Брати мулярі
  • Писар
  • *****
  • Повідомлень: 471
  • Reputation Power: 0
  • frankomason has no influence.
Гарний та позитивний допис. Важко одразу щось додати.
TEMPORA MUTANTUR ET NOS MUTAMUR IN ILLIS