Перше, а може і єдине це те, що до масонства людина повинна прийти своїм, власним шляхом, тому і віковий ценз вважаю раціональним.
У мене є добрий знайомий, який покинувши державну службу (начальник карного розшуку одного з міст на Донеччині) прийняв сан, будучи людиною грамотною, висококультурною, до церкви він прийшов свідомо, за своїм особистим бажанням, істинно віруя в те, що робить.
Через деякий час він посилає свого сина навчатися до семинарії в Київ, але у сина немає тяги до служби і він кидає семінарію.
І слава Богу. Хоча він міг закінчити її і піти далі по ієрархічних сходинках, але чи було б то на користь і йому і людям і церкві... Тут у мене виникають деякі сумніви.
Так і в масонстві,- для дітей масонів є свій віковий ценз і на те є свої пояснення, не кажучи про те, що люди з дитинства будуть відомі як масони, хоча ними потім можуть і не бути.