Автор Тема: ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ  (Прочитано 3613 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Maryan

  • Гість
ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ
« : Лютий 10, 2008, 05:59:38 pm »
Павло Петрович Скоропадський (*3(16) травня 1873 - †26 квітня 1945) — український громадський, політичний і військовий діяч, гетьман Української Держави у 1918 р. (29. 4 1918 — 14. 12. 1918), один із лідерів та ідеологів гетьманського руху. З кінця 1918 р. в еміграції у Швейцарії та Німеччині, де і далі очолював гетьманський рух, навколо якого групувалися різні консервативно-монархічні течії, політичні і громадські організації та діячі.



Народився 3(16) травня 1873 року у Вісбадені. Дитячі роки провів у родовому маєтку Тростянець на Полтавщині. Саме там увібрав перші паростки розуміння спорідненості з рідним краєм. У садибі Скоропадських була велика колекція предметів української старовини, портретів визначних діячів. У сімейному житті родина зберігала і трималася старих українських звичаїв. Освіту Павло Петрович розпочав з Стародубської гімназії. Сімейні традиції, як і традиції всієї тодішньої аристократії Російської імперії, вимагали, щоб юний Скоропадський пішов шляхом військовика. Військова кар'єра приваблювала і його самого. У 1886 році Павло Скоропадський вступає до Петербурзького Пажеського корпусу і успішно закінчує його у 1893 році. Молодого офіцера призначають на службу до Кавалерґардського полку тимчасово виконуючим обов'язки командира ескадрону. Через два роки він отримує призначення на посаду полкового ад'ютанта цього полку, а у грудні 1897 року стає поручником.

16-17 жовтня 1917 року Скоропадського на з'їзді Вільного козацтва у Чигирині делегати від п'яти українських губерній і Кубані обирають отаманом Вільного козацтва. Серед козаків особа нащадка гетьманського роду, бойового генерала Скоропадського, мала неабияку популярність.

Після більшовицького перевороту у листопаді 1917 року Скоропадський зайняв позицію Центральної Ради і брав участь в організації оборони України від наступу більшовицьких військ. У листопаді 1917 року збільшовичений 2-ий гвардійський корпус на чолі з Євгенією Бош рушив на Київ для розгону української влади. Перед Скоропадським, корпус якого був єдиною боєздатною українською військовою силою, постав вибір: виконати наказ командування і виїхати на фронт для боротьби із давнім ворогом у світовій війні, чи стати на захист нелюбої йому соціалістичної, хоч і української, Центральної Ради. Скоропадський виступив на захист Батьківщини і українського національного відродження. Завдяки цьому рішучому кроку генерала Скоропадського у листопаді 1917 року була врятована не лише Рада і українська столиця від "червоного" терору, а й , можливо, сама справа української революції та державності. З того часу Павло Скоропадський став на шлях відродження й організації українських збройних сил.

Хоч він на той час і не займав ніякої політичної позиції, а обмежував свою діяльність лише турботою про боєздатність свого військового підрозділу, Скоропадський зустрів холодне ставлення до себе з боку Генерального Секретаріату. Ще з літа 1917 року уряд Центральної Ради, занепокоєний великою популярністю аристократа-землевласника генерала Скоропадського, чинив йому перешкоди у керівництві корпусом: припиняв або затримував надходження до 1-го українського корпусу озброєння, одягу, харчів, тощо. Наприкінці року, через незгоди з Секретаріатом Центральної Ради, Павло Петрович іде у відставку.

У січні 1918 року більшовики зайняли Київ, і Скоропадський переховується від репресій.

З поверненням до Києва, Центральна Рада в березні 1918 року оголосила про продовження нею внутрішньої політики соціалізації, що була відбита у ІІІ-ому Універсалі. У відповідь, по Україні шириться і організовується опозиційний рух.

У середині березня 1918 року Павло Скоропадський утвердив опозиційну до Ради політичну організацію, сформовану з військовиків і землевласників, під назвою «Українська Громада» (пізніше «Українська Народна Громада»), що увійшла у тісний контакт з Українською демократично-хліборобською партією В’ячеслава Липинського та Миколи Міхновського (на той час він вже був в одній команді з Липинським) та Союзом земельних власників з метою домогтися спільними зусиллями зміни уряду і внутрішньо-економічної політики Ради. На хвилі незадоволення політикою Центральної Ради німецьким окупаційним командуванням, «Українська Народна Громада» розпочала підготовку до державного перевороту. На нараді 24 квітня 1918 року з генералом В. Ґренером, фактичним керівником німецького війська в Україні, за підтримку (офіційно німецьке командування у цьому протистоянні зайняло нейтральну позицію) німців у перевороті Скоропадський взяв на себе низку зобов'язань політичного і економічного характеру, які тяжіли на майбутній політиці гетьманського уряду.

29 квітня 1918 року у Києві Всеукраїнський з’їзд хліборобів одностайно проголосив Гетьманом України Павла Скоропадського. Центральну Раду було розігнано німцями, натомість, одразу ж було проголошено про утворення Української Держави на чолі з Гетьманом, який тимчасово взяв на себе надзвичайно великі повноваження по управлінню краєм.

Після зречення влади, Скоропадський із родиною перебрався до Берліна, потім до Швейцарії, зрештою оселився у м. Ванзее поблизу Берліна.

Вже 1920-го року, завдяки наполяганням емігрантів-гетьманців, що на чолі з В. Липинським та С. Шеметом зорганізувалися в «Український союз хліборобів-державників», Павло Скоропадський повертається до активного політичного життя. Він очолює новий гетьманський рух, а В’ячеслав Липинський стає його теоретиком.

Помер Павло Скоропадський 26 квітня 1945 року у шпиталі монастиря Меттен. Похований у місті Оберсдорфі в родинному склепі Скоропадських.

Масонство та Павло Скоропадський

Генерал П.Скоропадський був масоном з 1916 р., а з 1917-го став членом ложі «Молода Україна», якою керував С.Моркотун — чиновник одного з міністерств гетьмана, призначений гетьманом своїм особистим секретарем (членами цієї ложі були С.Петлюра, А.Галип, Н.Шумницкий і ін.).

За матеріалами вікіпедії - вільної енциклопедії.