Пилип Степанович Орлик (21 жовтня 1672 — 24 травня 1742) — Гетьман України (у вигнанні) в 1710-1742 роках.

Народився 21 (можливо 11) жовтня 1672 року в м. Косут Ошмянського повіту на Віленщині в сім'ї родовитої литовсько–чеської сім'ї. Батько Степан Орлик був військовим, який служив на боці польського короля, загинув на 51-у році життя під час польсько-турецької війни в битві під Хотином у грудні 1673 року. Матір – Ірина Орлик (з українського роду Малаховських), охрестила сина за православним обрядом (батько був католиком).
Пилип Орлик навчався у єзуїтському колегіумі у Вільні (Вільнюсі), а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив в 1694 році. Навчався відмінно, проявив талант ораторства і поезії, цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов'янською, болгарською, сербською, латинською, італійською, німецькою, шведською, французькою, російською, старогрецькою, новогрецькою і ймовірно турецькою мовами.
Мазепінець та гетьман-спадкоємецьУ 1698-1700 рр. Орлик служив консисторським писарем у канцелярії київського митрополита у Києві, потім у Полтавському полку, а потім став старшим військовим канцеляристом і регентом справами Генеральної військової канцелярії війська Запорізького. З 1702 (за іншими джерелами - з 1706) року — генеральний писар, і, як вважається, став найближчим помічником І. Мазепи. У 1708 році взяв участь у повстанні І. Мазепи проти Рос. імперії - Петра Першого і перейшов на бік Карла XII, 27 червня 1709 року (після Полтавської битви) емігрував в Османські володіння.
За І. Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців. Ці «мазепинці», як їх часом називають історики, були першою українською політичною еміграцією. Вони і обирають 5 квітня 1710 р. (через півроку по смерті І. Мазепи) П. Орлика гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва а також турецького султана і шведського короля.
Крім Орлика кандидатами на гетьманську булаву були Войнаровський Андрій (близький родич Мазепи) та Горленко Дмитро (прилуцький полковник). Але цих людей на козацькій раді майже ніхто не підтримав. Сам Карло ХІІ спочатку прихильніше ставився до родича Мазепи Андрія Войнаровського, але потім підтримав Пилипа Орлика.
10 травня 1710 року Карл ХІІ підписав формальний диплом “Diploma assecuratium pro Duce et Exercitu Zaporovienski”, яким він затвердив П. Орлика гетьманом України.
Перша українська КонституціяНамагаючись завоювати собі підтримку, в 1710 р. П. Орлик складає (за деяким джерелами - схвалює) “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького” (“Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis”), укладає зі старшиною та запорожцями угоду - документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика — так звана Бендерська конституція, яку вважають першою українською Конституцією. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні.
Створення цих документів вважається само по собі значною заслугою Пилипа Орлика в історії України.
Масонство та Пилип ОрликЗа легендою, ідею майбутнього незалежного статусу України до обговорення на роботах європейських лож впровадив гетьманич Жорж (Грицько) Орлик, який на самому світанку франкмасонства у Франції (десь між 1723 і 1732 роками) був прийнятий до системи Регулярного Послуху у «шотландській обрядності». Саме там, у французьких ложах, в середовищі найвищої аристократії лотарінгських та орлеанських гербів, творилася велика європейська політика гламурного та піратського вісімнадцятого століття. Росія ж у ті часи була ворожою для правлячої французької верхівки східною імперією. Й залишалася такою за малим винятком ще більш як півтора століття, аж до 1891 року, коли цар Олександр ІІІ приїхав до Парижу робити Антанту.
Тому все, що могло послабити або ж уразити Росію, знаходило співчуття та позитивний відгук в салонах герцога Конті та графа Брол’ї. Саме ці верховні масони керували зовнішньою політикою королівства від імені Найхристияннішого монарха Людовіка П’ятнадцятого.
За матеріалами Вікіпедії - вільної енциклопедії