Автор Тема: я+это приключение или жизнь эгоиста...  (Прочитано 1437 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

flying lotus

  • Старійшина
  • *****
  • Повідомлень: 899
  • Reputation Power: 5
  • flying lotus has no influence.
Re: я+это приключение или жизнь эгоиста...
« Reply #30 : Листопад 23, 2016, 12:10:10 am »
8)
http://citatyizfilmov.ru/video/2828/Ск

Советую перейти на новые браузеры))
У меня флеш не работает. Его принудительно отключают на новых браузерах - устаревшая и опасная технология.

DimitriYA

  • Писар
  • ****
  • Повідомлень: 304
  • Reputation Power: 1
  • DimitriYA has no influence.

DimitriYA

  • Писар
  • ****
  • Повідомлень: 304
  • Reputation Power: 1
  • DimitriYA has no influence.
Re: я+это приключение или жизнь эгоиста...
« Reply #32 : Лютий 13, 2017, 07:19:21 pm »
Так вот значится продолжим эпопею нашего друга Коли(это тот который Вова, он же Саша)).. Побывал Коля за период своего "человеческого"  ммбытия в весьма разных и несовсем человеческих состояниях... окружающая его "действительность" сменялась и выделывалась самыми что ненаесть причудливыми картинками... к примеру будет сказано, что как только Коля решил оружие сложить в кладовку, так сразу и возникла необходимость его применения да ещё и с чётким пониманием для чего.. как только все дела на Любовь сбросил, так она ему и понять даёт: Колян, слышь мол может всё-таки  попробуешь вместе со мной посотрудничать, во благо тебя же самого.. Вот и решается Колька пошевелить всётаки костюмчиком своим боевым да и сторожа поднапрячь малёха(это который Херувим обращающийся)... Ох и приколы тогда начались, читатель тебе лучше и незнать, а вот понять не мешало бы)) Чудом какимто появляются рядом с Колей люди странные и девочки молодые да симпатичные 2 а то и 3 постоянно рядом крутятся... и толи враги они толи друзья непонятно ниразу, так как то дерутся, то весьма ценную информацию приносят... Запутался совсем наш герой, да и Любовь при этом прячется и непоказывается, просто давая ощутить своё присутствие.. так и пришла пора написать сказку эту, подругому некогда, да и нет другого этого когда поёшь с Любовью вместе песенку о том, что отказываясь от первого необходимость в другом пропадает))) Изовсех сил даётся писанина эта, непонятно откуда приходящая о людях пораженных вирусом идеи себя и планете стонущей от их заблуждения... так Николя потихоньку и понимает на кой ему выдано и костюм боевой и оружие и сокровища всей планеты вместе с осознанием электричества, газообразного водорода и вообще полного понимания структуры вселенной со всеми возможными источниками питания и усиления... Кстати компания Кока-Кола по сюжету мультика будет при звана к ответу за использования логотипа Санты без его согласия))) Такая вот история получается читатель о трёх танкистах, трёх весёлых друзьях с фиговым характерорм, благодаря человечеству, каким бы нелюбимым оно не было.. С Херувимом канешна сложно Кольке, поэтому пришлось всю звёздную семейку Родную подключить, тогда только и прошёл сторожа этого... мда и с дурными привычками попрощаться, с прошлым и многим, многим ничего не значащим "знанием"))) не важно, ведь понимание приходит когда какойто из врагов сообщает такую историю: типа задают тебе вопрос, если бы дали лицензию на убийство, то кого бы ты убил первым? Самый верный ответ, кажется: себя! Пишется вкратце, но всё же вместе с полной достаточностью для понимания)))
С уважением, 000

Ekolog

  • Допитливий
  • **
  • Повідомлень: 7
  • Reputation Power: 1
  • Ekolog has no influence.
Re: я+это приключение или жизнь эгоиста...
« Reply #33 : Березень 23, 2017, 11:37:35 am »
Зненацька задув шалений вітер, який здіймає біля мене піщаний вихор. Захищаючи очі, рефлекторно змикаю повіки і відчуваю, як дужий вітер відриває моє тіло від землі. На мить зависаю у повітрі. Немов сухий листок, я несусь по гігантській аеродинамічній трубі у невідомому напрямку. У вухах гуде. Відкриваю очі, але розумію, що нічого не бачу. В усякому разі, не спостерігається ніяких ознак рятівного острівця, за який можна було б зачепитися бодай поглядом. Щезли не тільки будь-які фізичні орієнтири, а й поняття «верх-низ», «ліворуч-праворуч». Я абсолютно втрачаю орієнтацію у просторі.
Пересуваючись з неймовірно великою швидкістю, я... залишаюся на місці! Це навіть не відчуття, а моє тверде переконання – так має бути.
Як все зненацька почалося, так і вщухає: ні звуків, ні світла, ні кольорів, ні запахів. Тільки безмежний простір, в якому я, здається, перебуваю один. Мало того – я займаю весь цей простір. Я є цим простором! Від усвідомлення того, що крім мене нікого немає, не було і, можливо, ніколи не буде, стає по-справжньому страшно. Як похороненому заживо в домовині. Я відчайдушно, розпачливо волаю у порожнечу власного безтілесного тіла. Мабуть, так, перед лицем невідомості нового світу, кричать новонароджені діти. Я новонароджений, в сенсі повного нерозуміння того, що зі мною відбувається. Де я? Хто я? Звідки я? Я тільки знаю, що я є «Я»! Моє «Я» не знає більше нічого. Це знання мене лякає, а відчуття абсолютної невизначеності майже нестерпне!
Невідомо, скільки часу продовжується цей жах, але в якийсь момент я твердо вирішую будь-що сховатися від нього. Це означає – сховатися від самого себе. Я намагаюсь зробити те, що в подібних ситуаціях, на рефлекторному рівні, роблять всі діти – заплющити очі, прикрити їх руками, зіщулитись. Щоб відгородитися від небажаної дійсності. Та в мене немає очей, і я не маю рук. Я намагаюсь якомога сильніше стиснутися в тілі, якого не існує. Я – стиснена пружина. Випробовую на собі справедливість одного з фундаментальних фізичних законів: в мені виникає сила, прямо пропорційна силі мого стиснення, що відчувається як неймовірно великий приплив енергії. Її величину, очевидно, можна порівняти лише з силою мого бажання позбутися стану власної невизначеності.
Енергія потребує виходу. Я прагну руху. Але куди мені рухатись? Хочеться бігти, летіти, вириватися з найшвидшим прискоренням по всіх напрямках. Та я сам є цими напрямками... Енергія буквально розчавлює мене. Величезна напруга таки виливається в рух, але не пов’язаний з моїм переміщенням на відстані. Я стаю гігантським веретеном, яке спочатку помаленьку, а потім все швидше й швидше розкручується на місці. Я здійснюю тисячу, сто тисяч, десятки мільйонів або й мільярди обертів навколо власної осі. Обертання звільняє від напруги та наповнює моє єство новою силою. Вже хочеться не кричати з відчаю, а голосно співати, прославляючи цю невідому силу. Що принесла мені, хай тимчасово, але полегшення та радість. До мене приходить розуміння того, що ця сила – моя безмежна любов! Я переповнений нею, і мені хочеться поділитися нею з кимось. Вона хлюпає через край, якого не видно, і лунає музикою, якої не чути. Мені не хочеться відкривати очей – я боюсь перервати невимовний стан щастя й радості. Все ж я це роблю і переживаю стан, абсолютно протилежний тому, в якому перебував до початку свого обертання. Якщо тоді я наповнював собою весь простір, то зараз я займаю лише мізерний об’єм цього простору. Я перетворююсь на найдрібнішу частинку, яка споглядає... самого себе! Очевидно, процес обертання породив центробіжну силу, направлену на моє стиснення. І я стиснувся настільки сильно, що опинився ніби всередині самого себе.
Я оглядаю внутрішнім зором межі свого нового, а, може, попереднього тіла. Я не розрізняю власних рук, ніг, інших притаманних моєму тілу частин, але я твердо знаю, що я продовжую свій рух. І я набув здатності змінювати положення свого тіла в просторі. Врешті, це дає можливість фіксувати свою свідомість, принаймні, на розмірі. Що цікаво – я можу одночасно бути і великим, і маленьким!
Відчуваючи себе найменшою частинкою, я споглядаю найбільшу, абсолютно неподільну свою повноту. Як безмежний всеохоплюючий простір, що обертається навколо. І навпаки, коли я безмежно великий у своїй повноті, то бачу себе найменшою частинкою, що обертається, немов мініатюрне веретено. В обох випадках, спостерігаючи за власним рухом неначе збоку, я перебуваю в абсолютному спокої. Подібний стан важко передати звичними словами. Яким чином можливо передати існування в глибокому непорушному спокої і одночасно – надзвичайної активності?
Наближаючись або віддаляючись, я можу приймати будь-яку величину. Діапазон розміру дійсно безкрайній. Я постійно, так би мовити, втілююсь у новий розмір, але завжди займаю певне серединне становище: між найбільшим та найменшим.
Ю.Чумак "Дарунок цариці Древи"