Автор Тема: Доля платонізму в Європі  (Прочитано 4876 раз)

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.

Igor

  • Допитливий
  • **
  • Повідомлень: 32
  • Reputation Power: 0
  • Igor has no influence.
  • Igor
Доля платонізму в Європі
« : Січень 19, 2012, 08:19:56 pm »
Пізньовізантійський синтез богословія – філософії - науки здійснювався на підставі пріоритетів платонізму (єдине (Бог) – богословіє, мисленний світ – філософія, видимий світ – наука). З падінням Візантії можливості подальшого богословського і філософського розвитку для Візантії були  перервані. В Західній Європі ще від Середньовіччя міцно запанували пріоритети арістотелевої філософії. Її загальна зверненість у гносеології на зовнішній світ (“нема нічого в інтелекті, чого раніше не було у відчуттях”) означала пріоритет емпіричного, експериментального і врешті наукового. Завданням філософії окреслювалася раціональна інтерпретація даних емпіричних наук. Вже від ХVІІст. критерієм  правильності картини світу стала її науковість. Тому пріоритети способу мислення визначилися по лінії “наука – філософія”. Однак, вже у ХVІІІст. Кант, аналізуючи характер пізнання, дійшов висновку, що він (характер пізнання) також має вплив на спосіб пізнання. Інакше кажучи, людське пізнання не є лише пасивним відображенням і фотографуванням світу. Пізнання відштовхується від власних апріорних категорій, незалежних від зовнішнього досвіду.  Вони, однак, уможливлюють пережиття досвіду, надаючи йому конкретних форм і тим об’єктивізуючи його. Це є досвід “мого” пізнання, в котрому ні “я”, ні “пізнання” нема в зовнішньому світі речей. Поєднання речі з апріорною формою пізнання творить феномен (явлення). В цьому твердженні озивається філософія Платона: світ зовнішній плинний і змінний, як і поточний досвід людини (докса). В процесі пізнання людина накладає на змінний світ незмінні форми (ідеї), завдяки яким пізнається правдиве буття (он). Таке “бачення” світу (духовні  очі) є своєрідним спогляданням (аншауунг). Межею пізнання мого “я” з його апріорними формами є “не-я” або річ-у-собі, що не піддається інтерпретаціям пізнання. Тобто, поруч із феноменальною сферою буття існує ноуменальна, яка ніколи не буде пізнана. Цим твердженням Кант інтуїтивно підходить до платонівсько-плотинівського апофатизму і віддалено повторює вчення Григорія Палами про Бога, закритого і незбагненного в єстві (в-Собі) і явленого і даного нам в енергіях. Кант, враховуючи певну споглядальність пізнання завдяки незмінним формам, не розвиває, однак, тези про характер такого споглядання чи його містичність. У цьому він залишається людиною свого часу. Його роль – у проведенні критики як практичного (на поточному досвіді), так і чистого розуму (раціоналістичного). Доба Канта була далекою від зацікавлень містично-інтуїтивним.
В ХХст. Едмунд Гуссерль запропонував феноменологічний метод як пошук понадчуттєвого первістка в чуттєвих явищах. Цей первісток найвиразніше виявлений у логіці і математиці. Під верствою емпіричних нашарувань знаходиться верства єств або ж ідей. Тому пізнання являє собою зняття (редукцію) емпірії для ейдетичного огляду суті. Філософія, на відміну від емпіричних наук, є наукою про суть фактів і явищ. У ній пізнання є спогляданням. З платонізмом феноменологію єднає визнання ідей (ейдосів) як підстави існуючих речей, а також іманентного характеру пізнання людини.
Візантійська антропологія, що бачила людину теоцентрично і тому відкритою як на Бога, так і на іншу людину, знайшла відгомін у персоналізмі ХХст., де відрізнили людину як індивідуума (окремо взятого) від людини як особи (в реляції “я – Ти”). Так була вчинена спроба подолати західноєвропейський індивідуалізм як вияв номіналістичного мислення Середньовіччя.
Імпульси від Платона і Плотина, що колись так значно вплинули на візантійську філософію, як і сама теоцентрично скерована візантійська інтелектуальна традиція, приходили і приходять, беруть участь у європейських інтелектуальних процесах і збагачують їх. Фермент, який вони вносять, завжди є творчим викликом для європейської філософії, в котрій і платонізм, і арістотелізм стали невід’ємними складовими частинами.
ZXZTuus ex animo