Вільний муляр > Видатні масони

СИМОН ПЕТЛЮРА

(1/4) > >>

Maryan:
Си?мон Васи?льович Петлю?ра (22 травня 1879, Полтава — 25 травня 1926, Париж) — державний і політичний діяч, публіцист, організатор українських збройних сил.



Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р.), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. — 10 листопада 1920 р.).

Біографія

Народився у передмісті Полтави. Походив із давніх козацьких і священицьких родин.

Після закінчення бурси у 1895—1901 рр. навчався у Полтавській духовній семінарії. Був виключений за вияв революційно-національних настроїв і запрошення до семінарії композитора М.Лисенка.

З 1900 р. — член Революційної Української Партії (РУП, 1905 року реорганізована в Українську Соціал-Демократичну Робітничу Партію).

Під загрозою арешту восени 1902 р. виїхав на Кубань, де працював учителем, архівістом (упорядковував документи Кубанського козацтва), був членом Чорноморської Вільної Громади РУП у Катеринодарі.

У грудні 1904 р. на конференції РУП у Львові виступив проти об'єднання з РСДРП. Декілька місяців навчався на університетських курсах українознавства у Львові, якими керував М.Грушевський.

На поч. 1906 р. редагував у Петербурзі партійний орган «Вільна Україна».

З липня 1906 р. — секретар київського щоденника «Рада», а від літа 1907 р. до 1908 р. — співредактор легального соціал-демократичного часопису «Слово».

З 1912 р. — редактор російськомовного журналу «Украинская Жизнь» (Москва), в якому публікувались М.Грушевський, Ц.Донцов, С.Русова, Є.Єфремов, М.Горький.

У роки Першої світової війни 1914—1918 рр. — працівник Союзу земств і міст, голова Українського Військового Комітету Західного фронту у Мінську. Своє ставлення до війни виклав у статті-відозві «Війна і українці». У цій публікації доводив, що українці лояльно виконують свій обов'язок перед Російською державою і висловлював надію, що в майбутньому ставлення російської влади до українського питання зміниться.

Був одним із провідних діячів української національно-демократичної революції: з березня 1917 р. — член Української Центральної Ради, з травня — голова Українського Військового Генерального Комітету, з червня — генеральний секретар військових справ.

У грудні 1917 р., не погоджуючись із курсом на замирення з Німеччиною (за іншою версією — на знак протесту проти пробільшовіцької орієнтації голови уряду В.Винниченка), пішов у відставку.

У січні-лютому 1918 р. сформував Гайдамацький Кіш Слобідської України і взяв активну участь у придушенні більшовицького повстання в Києві.

В період Гетьманату очолював Київське губерніальне земство і Всеукраїнський союз земств, організовав упорядкування могили Т.Шевченка і Чернечої гори у Каневі. За антигетьманський маніфест Всеукраїнського союзу земств у липні був заарештований.

Під час повстання проти гетьманського режиму у листопаді 1918 р. звільнений із в'язниці і обраний до складу Директорії УНР.

З листопада 1918 р. — Головний Отаман Армії Української Народної Республіки.

У лютому 1919 р. вийшов із УСДРП і став головою Директорії УНР, отримавши практично диктаторські повноваження.

На чолі об'єднаних українських збройних сил 30 серпня 1919 р. здобув Київ.

5 грудня 1919 р. виїхав у Варшаву для організації воєнно-політичного союзу із Польщею проти більшовицької Росії. За його ініціативою український і польський уряди підписали у квітні 1920 р. Варшавський договір.

Працюючи над створенням української армії, Петлюра зустрічав спротив деяких членів УЦР — вкрай пацифістську позицію зайняв Винниченко (навіть тоді, коли було цілком зрозумілим, що тільки воно здатне врятувати Республіку). Можливість вільно формувати власне військо Петлюра отримав на початку 1919 року, коли більшість керівників УНР почали втікати за кордон. Але шанси були набагато меншими, ніж у 1917 році; Петлюра очолив майже безсилу державу.

З листопада 1920 р. керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі (Тарнув, Ченстохова, Варшава).

31 грудня 1923 р. виїхав до Австрії, а згодом — Угорщини, Швейцарії.

У жовтні 1924 р. оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов'язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР.

Стосовно звинувачень Петлюри в єврейських погромах в Україні, треба зазначити, що, будучи Головним Отаманом військ та головою Директорії УНР, Петлюра всіляко протидіяв погромам — їх чинили переважно банди під проводом отаманів і так званих «батьків» і деморалізовані частини більшовицьких військ. В УНР було засновано Міністерство єврейських справ, неодноразово ухвалювалися документи, які повинні були перешкодити розпалюванню міжнаціональної ворожнечі. Логічно, що законна влада намагалася навести лад на своїй території (1919 року було видано закон, який поновлював смертну кару — були організовані військово-польові суди), а більшовицькі вожді й агітатори провокували безлад і різанину, аби потім прийти в образі «месії».

Вбитий 25 травня 1926 р. анархістом С.-Ш. Шварцбардом, який нібито помстився за родичів, що загинули під час єврейських погромів (деякі дослідники вважають[Джерело?], що він був агентом НКВС, а помста є лише приводом; з іншого боку, Шварцбард втратив у погромах 15 родичів, включаючи батьків).

Похований на кладовищі Монпарнас у Парижі.


Масонство та Симон Петлюра

Симон петлюра був одним з найвидатніших діячів української масонерії за часів УНР. Був членом лож «Святого Володимира», «Молода Україна». Прихід до влади в Україні С.Петлюри (з лютого 1919 р. він стає головою Української республіки) був пов'язаний з надіями на підтримку незалежної Української республіки масонами Франції й Англії, що мали значний вплив на уряди цих країн. Петлюра звернувся до світового масонерії з проханням підтримати Україну в боротьбі проти «червоних». Петлюра виступав як глава «Великої ложі України», що об'єднала близько 800 масонів.

З 1920 р. у Франції, Польщі, Швейцарії, у містах, де проживали українці — емігранти стали створюватися масонські ложі. Очевидно, у Парижі в 1920 р. масони збиралися навколо двох лідерів — С.Моркотуна і Н.Шумницкого, представника Петлюри, голови «Союзу українських емігрантів у Франції». У Парижі було засновано «Об'єднання слов'янських масонів» (голова — фон Мекк, секретар — С.Моркотун). У 1920 р. «Велику ложу України» визнала «Велика ложа Швейцарії», і до 1932 р. у Женеві була розташована штаб-квартира української ложі. У Франції «Велику ложу України» так і не визнали через інтриги С.Моркотуна. Але після приїзду в Париж С.Петлюри і В.Прокоповича, був заснований масонська «Верховна Рада України», що об'єднала українських масонів — емігрантів із Франції, Швейцарії, Румунії, Австрії, Польщі. Вбивство Петлюри в 1926 р. завдало серйозного удару по українській масонерїі.

Згодом саме український масонських рух у Франції відіграв одну з ключових ролей у становленні сучасної масонерії в Україні. Зараз Великій Ложі України належать кольє, що були збережені у Франції, і зокрема те, що колись носив Симон Петлюра.

За матеріалами Вікіпедії - вільної енциклопедії та нарису Савченка В.А. "Масонство в Україні у ХХ столітті".

profesor_:
Сьогодні виповнюється 130 років від дня народження видатного вільного муляра...

grafff:
Да несомненно интересно, но я все же не склонен доверять википедии. На ваш взгляд так оно и было?

profesor_:
На причетність Симона Петлюри до братства вказує не тільки Вікіпедія, а й ряд як загальноісторичних джерел, так і власне масонська література. Не бачу підстав їм не довіряти . 

Ioabert:

--- Цитата: profesor_ від Травень 28, 2009, 07:36:06 am ---На причетність Симона Петлюри до братства вказує не тільки Вікіпедія, а й ряд як загальноісторичних джерел, так і власне масонська література. Не бачу підстав їм не довіряти . 

--- End quote ---

Цікава тема для дослідження та наукового пошуку ;)

Навігація

[0] Сторінка Повідомлень

[#] Наступна сторінка

Go to full version